Про нас

75-РІЧНА СПАДЩИНА СФУЖО ТА ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ
«Ми є. Були. І будем ми. Вітчизна з нами.» (І. Багряний)
(Гасло 6-го Конгресу СФУЖО, 1992 р.)

Зважаючи на поважний вік Світової Федерації Українських Жіночих Організацій в її історії сходяться «присмерк давнини і світанок сьогодення»: шанування її минулих досягнень, підтримка молодих жіночих ініціатив та турбота про її успішне майбутнє.
Тож вирушаймо в подорож у часі, де кожен крок творив історію і привів Федерацію туди, де ми є нині.

Після Другої світової війни, досвідчена громадська діячка Ірина Павликовська об'єднала 10 тисяч жінок-біженок у нову Організацію Українських Жінок в Еміґрації (ОУЖ). Павликовська разом з Оленою Лотоцькою, співзасновницею і довголітньою головою Союзу Українок Америки (1943-1965),   постановили зорганізувати Перший «Світовий Конґрес Українського Жіноцтва», щоб поширити  український жіночий рух в діаспорі, з надією, що він може стати вирішальним фактором у подальшій визвольній боротьбі України.

У листопаді 1948 року в Філадельфії зібралися понад 100 делегаток з 10 жіночих організацій і створили нову українську жіночу організаційну мережу, об'єднану загальною ідеєю співпраці для надання всебічної підтримки Батьківщині. Окрім Союзу Ураїнок Америки (СУА) та Організації Українських Жінок в Еміґрації (ОУЖ), до цих зусиль приєдналися Український Золотий Хрест у США, Ліга Українських Католицьких Жінок Канади, Організація Українок Канади імені Ольги Басараб, Союз Українок Канади, Об'єднання Українських Жінок Німеччини. Крім цього, ще чотири організації засвідчили згоду стати співзасновницями нового об'єднання: Союз Українок Франції, Організація Українських Жінок Великої Британії, Організація Українських Жінок у Бельгії і Союз Українок Аргентини.

Поважаємо відвагу цих жінок, які зробили безпрецедентний прорив. СФУЖО була амбітним задумом та унікальною структурою -- перша міжнародна структура української глобальної діаспори.  Вона втілила на практиці радикальну ідею, – підтримувати Україну з діаспори, торуючи цей шлях за допомогою світового українського жіноцтва та на феміністичних засадах. 

Від своїх початків, СФУЖО відіграє важливу роль у збереженні української ідентичності в діаспорі та Україні, піднесенні авторитету української жінки на світовому рівні, утвердженні та захисті прав українського жіноцтва. Та з кінця 1980-х і протягом 1990-х СФУЖО активно підтримувала відновлення українських жіночих організацій і вплинула на формуванню активних жіночих голосів в українському суспільстві. Тим СФУЖО має визначальне значення у відродженні жіночого руху у незалежній Україні.  
Сьогодні, на порозі 75-річчя, СФУЖО надалі відіграє немалу роль у сучасній хвилі демократичного жіночого руху України. Федерація сприяє розвитку ґендерної рівності, підтримці жінок у суспільних питаннях, де жіночий голос відіграє ключову роль у подоланні викликів і досягненні позитивних змін для всього українського суспільства.
Першою Головою Федерації було обрано видатну особистість – колишню сенаторку польського парламенту Олену Кисілевську (1869-1956), людину із політичним досвідом та великим серцем. Олена Кисілевська мала вражаючі досягнення в громадській діяльності та жіночому русі. У 1917 році австрійський уряд відзначив її за самовіддану роботу у Віденському Комітеті Допомоги Раненим в ім'я Міжнародного Червоного Хреста. Олена Кисілевська вважала співпрацю з новою Організацією Об'єднаних Націй (ООН) своїм головним пріоритетом. Декларація ООН про Права Людини, прийнята у грудні 1948 року, стала ідеологічною основою та прагматичною стратегією для розвитку СФУЖО.
Після війни Олена Кисілевська оселилася в Канаді, але була візіонером колегії жінок у Філадельфії,  які діяли як управа СФУЖО, під проводом Олени Лотоцької, голови Союзу Українок Америки (1943-1965) і рівночасно діючої голови СФУЖО від 1948 до 1969. (Лотоцька тоді була обрана головою СФУЖО 1969-1971.) Першою важливою ініціативою СФУЖО був проєкт "Фонд Мати і Дитина", який дозволив воєнним вдовам з дітьми розпочати нове життя в Америці. Другою акцією була кампанія в пам’ять про 500 жінок, які загинули в совєтському таборі Кінгір. Переживши трагедії Другої світової війни, жінки в мережі СФУЖО розуміли важливість установлення зв'язків з ООН, зокрема з її новими комісіями, створеними Економічною та Соціальною Радою: з Комісією з Прав Людини (1946), яка проголосила Декларацію про права людини 10 грудня 1948 року, і Комісією зі становища жінок (1947). СФУЖО прийняла на себе завдання інформувати світ про зловживання в Радянському Союзі і створила свою власну Комісію, яка стежила за становищем жінок в совєтській Україні.

Другою головою СФУЖО була Олена Залізняк (1957-1969), також видатна громадська діячка. Раніше вона очолювала Український Жіночий Союз у Відні, який виступав як філія першої Національної Ради Жінок України, представляючи нашу країну на міжнародних конференціях. Зокрема, вона брала участь в конґресах Міжнародної Ради Жінок (1888), яку під час існування  Ліги Націй (1920-1946) називали глобальним жіночим парламентом. Після війни вона оселилася в Монреалі. Подібно до своєї попередниці, Олена Залізняк розуміла важливість особистих зв’язків і вірила, що українським жінкам це допоможе здобути прихильників для української справи.

Під головуванням Олени Залізняк представниці СФУЖО відновила зв'язки і брали участь  у зібраннях міжнародних жіночих організацій як International Alliance of Women. Федерація стала членом Світового Руху Матерів, через який мала доступ до ООН, та приєдналася до General Federation of Women’s Clubs. Це сприяло залученню талановитих жінок до представницької діяльності. 

У 75-ліття українського жіночого руху (1884-1959) і у своє 10-річчя СФУЖО перевела Другий Світовий Конгрес Українського Жіноцтва (СКУЖ). Ця велика подія відбулася через три дні 24-27 червня 1959 у приміщенні Українського Інституту Америки В Нью-Йорку і продемонструвала зростання і консолідацію мережі СФУЖО: На цей час Федерація налічувала 15 складових організацій і функціонувала через різні ділові комісії, такі як культурно-освітня, виховна, народного мистецтва, суспільної опіки, комісія молоді та зовнішніх зв’язків. Другий СКУЖ виділився вражаючою програмою, яка серйозно піднімала питання практичного навчання активісток та неформальної дипломатії. 
Для фінансування цих ініціатив ще у 1952 році була  створена Фінансова Комісія. Багато багато жінок приєдналися до її роботи і завдяки їхнім зусиллям СФУЖО змогла організувати регіональні конференції та видавати публікації, такі як "Вісті СФУЖО", а згодом і "Українку в Світі", яка почала своє життя як бюлетень (1963) і  пізніше перетворилася на журнал. У 1968 році була створена друга Фінансова Комісія у Філадельфії. Ця комісія організовувала літературні вечори, виставки, видавала збірки та проводила елегантні Бали Преси (1971–1987), і таким чином залучала прихильників СФУЖО як передплатників журналу "Українка в Світі".

І так СФУЖО, навіть до появи соцмереж, створила важливу платформу для обміну ідеями, матеріалами та методами роботи, сприяючи почуттю єдності серед українок у всьому світі.  І дуже важливо визнати, що за допомогою  фінансової комісії, яка підтримала різні видання і конференції,  СФУЖО змогла виховати покоління активісток і неформальних дипломаток в діаспорі, які з ентузіазмом і з науковим підґрунтям зустріли століття українського жіночого руху у 1984 році. 

У 1967 році, під час  установчого зібрання Світового Конґресу Вільних Українців в Нью-Йорку, СФУЖО скликала Першу Світову Сесію Жінок, в якій взяли участь аж  500 делегаток.  Делегатки заявили свою готовність до співпраці з Комісіями СКВУ, а також проголосили своє жіноче бачення світових подій, склали першу діаспорну жіночу політичну платформу дій.

СФУЖО вже мала з 1954 року свої Виховні Комісії у Філадельфії, Торонто та Сіднеї. Тому Федерація легко долучилася до схожої діяльності при СКВУ. Завдяки досвіду, набутому під час роботи в Суспільній Службі СФУЖО, референтка від СФУЖО внесла ідею створення Світової Ради Суспільної Служби при СКВУ. Аналогічна ситуація була з Комісією з Прав Людини при СКВУ, де представниця від СФУЖО стала важливим помічником Голови Комісії. 

Стефанія Савчук (1893-1988), обрана на посаду Голови (1972-1977), якій завдячуємо тим, що для Голови СФУЖО є визнана позиція другої заступниці Президента СКВУ. Вона значно поглибила фаховість СФУЖО. У 1972 році вона створила Комісію Професіоналісток для підготовки міжнародних виступів і організувала Другу Світову Сесію СФУЖО (30-31 жовтня 1973 року), спрямовану на обговорення Декади Жіночого Поступу (1975–1985).
На Міжнародний День Жінки 1975 року СФУЖО рішучо зробила наголос на права українських дисиденток під час страшних репресій в Україні -- спільно із СКВУ опублікували цілосторінкову заяву в газеті "Нью Йорк Таймс" 8 березня того року, щоб донести світу про долі українських жінок-політв'язнів. Це стало провідним завданням Федерації в той складний період. Для досягнення мети представниці різних складових організацій СФУЖО виступали спільно на всіх Світових Жіночих Конференціях, зокрема у Мексико Сіті (1975), Копенгагені (1980) і Найробі (1985). У Копенгагені в 1980 році та в Найробі в 1985 році  представниці СФУЖО приїхали разом  з жінками-дисидентками (звільнені в діаспору із совєтського союзу), організували їм пресконференції і інші виступи.

Третій СКУЖ у Торонто 1977 року, під гордим гаслом: "Наша єдність, праця і молитва – нескореній Україні!", став вражаючою подією. На Конґрес прибули представники 16 складових організацій, майже 5000 учасників. Лідія Бурачинська, Голова СУА і видатна фахівчиня з історії жіночого руху та українського народного мистецтва, була обрана Головою (1977-1982). На той час СФУЖО налічувала 20 складових з 11 країн і об'єднала 27 тисяч жінок, створивши один активний жіночий фронт. Регіональні конференції в Європі, Австралії і Південній Америці підтвердили їх готовність до співпраці. 

1979 рік випробував СФУЖО, виявивши її здатність мобілізувати українок у вільному світі. Тоді СФУЖО взяла на себе відповідальність за програму Року Української Дитини та залучила своїх активісток в Америці, Канаді і країнах Південної Америки до співпраці в акції, яка привернула світову увагу через ЮНІСЕФ до долі дітей політв'язнів.Наступною світовою акцією була Декада Української Родини 1980-х років. Виховна референтка СФУЖО, Оксана Соколик, працювала над проєктом Світової Комісії для цієї Декади.
На Четвертому Конґресі обрано Головою д-ра Марію Квітковську (1982-1992), фахівця із Суспільної Опіки і активістку жіночої організації Українського Золотого Хреста (УЗХ). Канцелярія СФУЖО невдовзі перенеслася з Філадельфії до Торонто. Це були роки найінтенсивнішої і повної мобілізації СФУЖО,  що розпочалися з урочистого святкування 100-річчя Українського Жіночого Руху. СФУЖО також внесла значний внесок у громадське святкування Тисячоліття Християнства в Україні. На П’ятому Конґресі СФУЖО висловлено думку про віру як духовну силу нашого народу.

Кінець 1980-их років відзначився занепадом Совєтського Союзу. У 1990 році заступниця голови СФУЖО, Оксана Соколик, мала нагоду бути свідком створення Союзу Українок у Польщі. Тогоріч, під час Першого Світового Форуму Українців Діаспори в Польщі, Оксана Соколик виступила з доповіддю на тему "Українка в Діаспорі", а поруч з нею виступала Атена Пашко, яка говорила про "Українку в Україні". Настав період відкриття нових можливостей і встановлення нових зв'язків з відродженими і новими жіночими організаціями в Україні, такими як Союз Українок, Жіноча Громада, Товариство Олени Теліги, Ліга Українок та інші.

На Шостому Конґресі, який відбувся у 1992 році, Оксана Бризгун Соколик обрана Головою СФУЖО (1992-2002). Конґрес проходив під знаком проголошення Незалежності України та з участю значної кількості гостей з України. Гасло Конґресу (увічнене в дизайні мисткині Зої Нижанківської) на обкладинці виразно висловлює: " Ми є. Були. І будем ми.” 
Водночас Конґрес СФУЖО поставив собі запитання: "А як нам далі?" Виявилося, що відкрився період глибшої інтеграції для СФУЖО. По-перше, з набуттям незалежності України, СФУЖО була визнана як недержавна організація з формальною акредитацією в ООН. По-друге, на Четверту всесвітню конференцію зі становища жінок у Пекіні представниці СФУЖО збиралися у 1995 р. вже з іншими очікуваннями. Наші три представниці – Оксана Соколик, Голова СФУЖО; Аня Кравчук, Голова Союзу Українок Америки; та Ірина Куровицька, тоді Голова Національної Ради Жінок Америки – раділи цій першій нагоді працювати вільно і відкрито з представниками незалежної України. У 1994 році Голова СФУЖО порадила уряду України створити Міністерство Справ Жінок (1994), і на Сьомому Конґресі СФУЖО вперше була присутня гостя з українського уряду, а саме міністр сім'ї та молоді Валентина Довженко, відповідальна за питання жінок в Україні.
У своє 50-річчя СФУЖО підтримала відновлення Національної Ради Жінок України. У липні 2000 року представниці СФУЖО були свідками повернення цієї Ради до членства в Міжнародній Раді Жінок на Конґресі в Гельсінкі. Ці спільні початки співпраці з незалежною Україною приносили радість, але також нагадували про те, що зміна політично-економічної системи в Україні супроводжувалася чималим болем і соціальними викликами.

На Восьмому Конґресі СФУЖО у 2002 році Марія Шкамбара (2002-2012) була обрана Головою. Вона керувала Федерацією в час великих змін в Україні – від радісного піднесення Помаранчевої революції до болючого періоду злочинного режиму Януковича. За каденції Марії Шкамбари СФУЖО активно розширила свою діяльність в ООН, багато зусиль присвятивши інтенсивним акціям проти торгівлі людьми. Однією із важливих сторінок цієї праці була акція „Блакитне Серце”, яку СФУЖО розвивала у співпраці з ООН у 2009-2010 роках, з ініціативи Орисі Сушко, членкині Управи СФУЖО.Також важливим виявом співпраці з Україною був проєкт "Краса задля Краси", де СФУЖО разом з українськими дизайнерами організовувала покази моди з метою збору коштів на профілактичне обстеження раку молочної залози. 

Дев’ятий Конґрес СФУЖО під гаслом „Національно свідома молодь – майбутнє України!” відбувся в Києві у 2007 як вияв підтримки для розбудови України. І СФУЖО відзначила жінок, які впливають на розвиток потенціалу України. 

Десятий Конґрес СФУЖО в Торонто 2012 року обрав Головою СФУЖО Орисю Сушко – членкиню Управи, колишню голову Союзу Українок Канади, довголітню членкиню Консисторії Української Православної Церкви Канади. За каденції Орисі Сушко СФУЖО особливу увагу присвятила посиленню діяльності  при ООН. У 2013 році СФУЖО впровадила феміністичний напрям у своїй роботі, поглибивши співпрацю з молодими феміністичними організаціями і науковцями України. Федерація також виступила проти насильства та патріархальної системи, яка обмежує права жінок. У 2014 році СФУЖО відновила своє представництво в ООН у Женеві, а також у Нью-Йорку  профіль СФУЖО став більш вагомим. Зокрема, згадаймо виступ Голови СФУЖО та внесок команди СФУЖО в урочисте вшанування 200-ліття  Тараса Шевченка в ООН у 2014 р. Представниці СФУЖО увійшли в склад багатьох комітетів неурядової сфери при ООН  і відчутно розширили програму участі в заходах при ООН, зокрема в рамках щорічних нарад ООН комісії зі становища жінок.

Незважаючи на святкування 20-річчя Жіночої Конференції у Пекіні, СФУЖО активно реагувала на загострення ситуації в Україні, спричинене початком російської збройної агресії. Наша Федерація прагнула висвітлити особливу вразливість жінок і дітей під час війни, звертаючи увагу на сексуальне насильство і тортури як інструменти війни. Вона також активно говорила про потреби біженців з територій АТО і підтримувала кримських татар, однієї з багатьох етнічних груп (і корінних мешканців Криму), як громадян України, які прагнуть жити при своїх повних правах у демократичній країні, а не під російською окупацією. СФУЖО стала постійним учасником регулярних сесій Ради з прав людини, виступаючи з усними зверненнями про порушення прав людини у Криму та зоні АТО, наслідки війни. 

У 2018 році ХІ Конгрес СФУЖО у Філадельфії відкрив цілорічні святкування 70 -річчя Федерації.  Головою СФУЖО обрано Анну Кісіль (2018-2020),  досвідчену і динамічну громадську діячку і добродійку.  У 2019 році  під час річних нарад СФУЖО у Львові делегатки СФУЖО долучилися до великої програми Першої Міжнародної Асамблеї «Українка в Світі», організаторими якої були СФУЖО та її важливий партнер  Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК).
Анна Кісіль встигла зробити багато як очільниця СФУЖО, доки передчасно відійшла від цього світу. Д-р Євгенія Петрова, перша заступниця,  перебрала дух і функцію голови як виконуюча обв'язки (2020-2023). Вона з успіхом керувала Федерацією в критичний час війни.

ХІІ Конгрес відбувається у Перемишлі, рівночасно з Другою Міжнародною Асамблеєю «Українка у світі: об’єднані любов`ю до України – для її перемоги та відновлення».  Українки заявлять, що російська геноцидна агресія не підкорить українську душу.  
Завдяки мережі громадянських ініціатив, сформованих за підтримки СФУЖО, українки активно застосовують технології соціального партнерства у взаємовідносинах з наддержавними структурами, органами влади і партнерами по "третьому сектору". Це стосується особливо гострих соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні ресурсу внаслідок повномасштабної війни в Україні. Це такі проблеми, як насилля, дитяча безпритульність, торгівля жінками й дітьми. СФУЖО підтримує Національний План Дій (оновлений у 2022 за умови війни) для впровадження резолюції Ради Безпеки, номер 1325 під гаслом "Жінки, Мир та Безпека." Наразі, СФУЖО залишається єдиною українською жіночою організацією, яка має право реєструвати учасниць на конференціях ООН. Це значно покращує доступ українок до глобальних правозахисних процесів, впливає на трансформацію свідомості жінок і сприяє розвитку ґендерної демократії в Україні та діаспорі. СФУЖО реалізовує конкретні заходи для того, щоб українські жінки брали активну і вирішальну участь у формуванні майбутнього України.
СФУЖО залишається важливим учасником сучасного жіночого руху України. Наша Федерація об'єднує українок, які активно співпрацюють для збереження української ідентичності, вирішення ґендерних питань в Україні й за кордоном та інституціоналізації участі української діаспори у допомозі Україні. Крім того, представниці СФУЖО до ООН активно залучаються до правозахисної роботи та адвокації, забезпечуючи голос українок на міжнародній арені. Наші попередниці в жіночому русі до СФУЖО були феміністично налаштованими патріотками, які щиро вірили в жіночий потенціал і праведність участі жінки як сформованої громадянки. Нині, у часи повномасштабної війни на Батьківщині, наше завдання – брати участь у глобальному жіночому русі – залишається незмінним.
СФУЖО й надалі активно включатиметься в громадські ініціативи в Україні та за кордоном, залучатиме діаспору до сфери адвокації, просування демократії та прав людини, прав жінок, підтримки України в боротьбі проти російської агресії та вимог до справедливості.

​

Д-р Марта Кічоровска Кебало, Головна представниця СФУЖО при ООН ЕКОСОР,  Нью-Йорк

З Катериною Дашевською, Додатковою представницею СФУЖО при ООН в Женеві